У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель.
Так вже розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож, споконвічною мрією українців було об’єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. Західно-українські землі входили до складу Австро-Угорщини, але, на відміну від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно розви-вали культурне та громадсько-політичне життя.
З початком Першої світової війни у Галичині було створено Головну Українську Раду (пізніше – Загальна Українська Рада), яка відстоювала інтереси українців. Євген Петрушевич, Євген Левицький, Кость Левицький, Семен Вітик – одні з перших виступили з ідеєю соборності України. На їх думку, ця дія відповідала б найвищому ідеалові української нації. У численних їх промовах відкрито пропагувались ідеї злуки всіх українських земель. 9 жовтня 1918 р. на засіданні австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНР К. Левицький висловив загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р. на багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний і громадський діяч С.Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною.
Об’єднавчий рух, який наприкінці 1918 – початку 1919 року охопив майже всю Україну, досяг свого апогею і в двадцятих числах січня перемістився в столицю УНР. Київські видання друкували численні статті, інформації, інтерв’ю, присвячені об’єднанню українських республік.
Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святку-вання об'єднання УНР і ЗУНР на 22 січня. Мабуть, це було не випадково, бо вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною дер-жавою. Отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята – Незалеж-ності й Соборності.
І ось настав день, за який українці боролись упродовж багатьох століть. Уранці 22 січня біля святої Софії було велелюдно. Вхід з Володимирської вулиці прикрашала тріумфальна арка з гербами історичних земель України. Під звуки оркестру крокували військові підрозділи. Урочистості розпочав заступник президента ЗУНР Лев Бачинський, який нагадав про традицію «одного нерозривного тіла» від Володимира Великого до «великих гетьманів». Держсекретар Лонгин Цегельський оголосив вірчу грамоту президії Української Національної Ради й передав її голові Директорії Володимиру Винниченку, який привітав галицьких делегатів, наголосивши на непересічному значенні Акта соборності. Представник Директорії Федір Швець виголосив великі слова:
«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна – в одну Велику Україну…
Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу».
Таким чином, вперше за шістсот років був зроблений серйозний крок до об'єднання більшості етнічних українських земель в єдину державу.
Так, тоді, в 1919-му, Україна не змогла відстояти свою незалежність. Однак, незважаючи на невдале завершення об’єднання двох республік, значення Акта надзвичайно важливе, оскільки він наочно показав безперспективність спроб роз'єднати український народ, протиставити українців один одному, змусити їх служити чужим для них інтересам. Він став етапом становлення і розвитку української державності. Перший Пре-зидент Української Народної Республіки Михайло Грушевський зазначав: «Які б тяжкі проби не судила переходити Україні й українському народові історична доля, які пертурбації не лежали б ще перед ними, великі часи Української Центральної Ради і її акти зостануться великою епохою їх розвою, твердою підставою національного будівництва».
Cоборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну, соборну державу та є інтегральним результатом складного і довготривалого процесу її формування.
