Легенда про Саксагань

         Ця легенда, як і майже всі криворізькі легенди, проста і трохи сумна. У далеку, сиву давнину це було. Молоди й козак дуже любив козачку. Звали красуню Оксаною. Коли радісний хлопець одного разу повернувся з бойового походу, він більше не застав удома своєї коханої. Літаючий загін кримських татар захопив її в полон і повіз із собою. Козак, не гаючи часу кинувся навздогін. На третю ніч він настиг бусурманів серед широкого степу. Татари, нічого не підозрюючи, безтурботно спали. Козак, як вихор, налетів на ворожий табір, підхопив свою Оксану, посадив позад себе на коня і стрімко помчав  через гори і степи додому. Однак татари швидко кинулися у погоню. У гирлі річки Саксагань вони наздогнали нещасних закоханих. Наздогнали і порубали своїми ятаганами.

         І от коли веснами, після снігових зим, Саксагань розливалася широкою повінню, підмиваючи кварцитові береги, вода її ставала червоною-червоною.  Люди  сумно казали, що то Оксанина кров. Можливо, звідси, із цієї легенди, й пішла назва нашої річки – Саксагань. «Ган» - татарською мовою означає «кров». «Сакса» - цілком вірогідно, що це слово Оксана, яке за багато років зазнало змін.

Записано Олександром Мельником (З архіву Гавриїла Попова, 1962 рік).