Легенда про Сакса та Гань

         Давно це було, багато води утекло з того часу, але кажуть, що на тому  місці, де зараз виріс наш  славний красень Кривий Ріг, був голий степ, серед якого протікала маленька річка, біля якої височив маєток відомого пана Потоцького.

         У цього старого та бундючного Стефана Потоцького була покоївка Ганька. Красуня, як кажуть старі люди, неземна. Що була співуча, що була весела, що була смішлива – такої другої, об’їзди весь білий світ, більше не знайдеш. Чорні та довгі вії, небесної блакиті очі, біле, як сметана, личико, та зубки, як перлини, не одного парубка зводила з розуму.

         Не дивно, що ця Ганька впала в око самому панові Потоцькому. Женитися на кріпачці, звичайно, Потоцький не міг, та й не збирався, а до того ж був уже жонатий, мав багато коханок серед шляхти та челяді. Коханкою цього товстого, старого, осоружного пана дівчина-красуня не хотіла бути, бо давно вже кохала панського конюха – вродливого, молодого і сміливого хлопця Саксу.

         Одного разу Ганька із Саксою прийшли до вельможного пана Потоцького і стали навколішки  перед ним, прохаючи дозволу на шлюб, але не одержали його.

         Настав день весілля, і Сакса втік разом з Ганькою. Дізнавшись про їхню втечу. Потоцький звелів своїм гайдуком за всяку ціну наздогнати Саксу і Ганьку  і привести їх до нього. Кінчилося це нещасне кохання Сакси і Ганьки тим, що Саксу на панському подвір’ї катували палицями, доки не забили на смерть, а Ганьку вкинули у лантух, наповнений камінням, зав’язали і кинули у річку.

         З  того часу річка і почала називатися ім’ям цих закоханих – Сакси і Ганьки. А в народі  склали пісню:

Ой, не йди до Саксагані,

Водиці попити,

Бо лежить там Сакса й Ганка,

Панами забиті!

Записано Володимиром Гоголем-Царенком у 1962 році