Криворізька північна ОДПІ повідомляє
Деякі особливості сплати екологічного податку для спеціалізованих підприємств
Відповідно пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами і доповненнями (далі – ПКУ) розміщення відходів – постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.
Згідно з пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 ПКУ платниками екологічного податку (далі – податок) є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).
Не є платниками податку за розміщення відходів суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину (п. 240.5 ст. 240 ПКУ).
У випадку, якщо спеціалізоване підприємство здійснює збирання відходів та тимчасово розміщує ці відходи на власних (орендованих) полігонах з їх наступною утилізацією, то таке підприємство не є платником екологічного податку.
За земельні ділянки під багатоквартирними будинками податок за землю сплачують установи і організації, що здійснюють управління цими будинками
Платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоквартирними жилими будинками є особи, яким такі земельні ділянки відповідно норм Земельного кодексу України передаються у постійне користування або у власність: підприємства, установи і організації, що здійснюють управління цими будинками, а також об’єднання власників будинків. Власники квартир (жилих приміщень) у багатоквартирних жилих будинках не є платниками земельного податку до бюджету за земельні ділянки під такими будинками.
Відповідно до ст.ст. 269, 270 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Власники земельних ділянок – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (п.п. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Згідно зі ст. 42 Земельного кодексу України від 27 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок: з якого періоду застосовується нове рішення місцевої ради?
Інформуємо, що відповідно до ст. 270 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами і доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Базою оподаткування земельним податком, є зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІ ПКУ (пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПКУ).
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п. 271.2 ст. 271 ПКУ).
Тобто, якщо рішення органів місцевого самоврядування щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, прийнято та офіційно оприлюднено відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня поточного року, то норми такого рішення застосовуються з 01 січня наступного бюджетного року (з початку планового періоду).
У разі оприлюднення рішення органів місцевого самоврядування щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, після 15 липня поточного року, то норми такого рішення застосовуються з 01 січня бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків
Згідно з п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами і доповненнями процедура адміністративного оскарження закінчується:
◄ днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк;
◄ днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;
◄ днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи;
◄ днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань що оскаржувались.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків.