Зміст поняття «місце проживання фізичної особи»

Інститут місця проживання є одним з важливих інститутів цивільного права. Якщо до цього додати норми, передбачені конституційним, сімейним, житловим, цивільно-процесуальним правом, то стає очевидним, що реєстрація місця проживання стосується практично всіх сфер життєдіяльності людини, пов’язана зі всіма галузями законодавства.

Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, у якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно із ст. 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, у якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військової частини.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику в справах про злочин проти власності» закріплено, що під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, у яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Тобто законодавство пов’язує категорію «місце проживання» з наявністю житлового приміщення, яке повинно бути пристосованим та придатним для постійного проживання.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Отже реєстрація місця проживання фізичної особи у нежитловому приміщенні буде неправомірною.