Реєстрація новонароджених чи неповнолітніх дітей у квартирі, що перебуває у заставі

Реєстрація місця проживання особи тісно пов’язана з її правами на володіння та користування житлом.

Пов’язано це з наступним. Після отримання незалежності, зміни відбувалися, як в суспільному та політичному житті країни, так і в економіці. Відроджувався інститут права приватної власності, фактично зруйнований за 70 років існування радянської влади.

Саме це, зокрема, зумовило прийняття парламентом молодої української держави Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», який надав змогу стати власниками житла громадянам, які займали його на умовах найму. Таким чином, фактично 90 відсотків наймачів стали власниками своїх осель.

Крім того, Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року, гарантувала кожному право на житло та встановила, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

При переході держави на рейки ринкових відносин створились умови, за яких житло стало повноцінним товаром на ринку та об’єктом вільної купівлі-продажу. Проте, і гарантований Конституцією принцип непорушності права приватної власності у деяких випадках не застраховує громадян на сто відсотків від ситуацій, що призводить до втрати ними свого житла.

Згідно з Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» фізична особа зобов’язана зареєструвати своє місце проживання. У Законі визначено перелік документів, необхідний для реєстрації місця проживання фізичної особи. До таких документів відносяться: письмова заява; паспортний документ; якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору.

При цьому, звертаємо увагу, що вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів забороняється.

Проте, на практиці часто виникають ситуації, коли органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання, відмовляють батькам у реєстрації місця проживання новонародженої дитини, мотивуючи відмову тим фактом, що квартира перебуває у заставі (іпотеці), вимагаючи надання дозволу заставодержателя.

У зв’язку з цим, слід зазначити, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою. Дії, які іпотекодавець має право здійснювати виключно на підставі згоди іпотекодержателя визначені статтею 9 Закону України «Про іпотеку». Будь-які обмеження щодо реєстрації місця проживання особи зокрема, у цій статті, а також вцілому в Законі - відсутні.

Таким чином, відмова службових чи посадових осіб, які здійснюють реєстрацію місця проживання громадян у реєстрації новонароджених чи неповнолітніх дітей у квартирі, що перебуває у заставі (іпотеці) є неправомірною та може бути оскаржена в установленому законом порядку.